Ось якось, знаєте, випадково подивився таку собі аніму «Хроніки Ріддіка - Темна Лють». Аніма по суті є інтерлюдією між двома епохальними фільмами сучасності - «Кромішньою темрявою» (ака «Чорна діра» ака “Pitch Black”) і власно «Хроніками Ріддіка». Це тепер досить модна фішка - робити аніме за мотивами фільмів. Як говориться, “from and inspired by”. Після «Матриці», як відомо, була «Аніматриця», яку частково режисерував Пітер Чанг (не всю, а один з епізодів), а після «Хронік Ріддіка» була «Темна Лють», якою керував - от сюрприз - теж він, той же самий Пітер.
Товариш Чанг - він взагалі досить заслужений такий дядько. В галузі анімації - і зовсім майстер. Досить сказати, що він ще був причетний до створення серіалу “Aeon Flux”, за яким потім зробили однойменний фільм із Шарліз Терон у головній ролі, розробляв дизайн персонажів для «Черепашок ніндзя» (тих самих, так), «Reign: The Conqueror» і «Трансформерів».
Але це все було давно. А тут ось - із проміжком в один рік - спочатку “Matriculated” з «Аніматриці», а потім така повноцінна OVA довжиною аж в 34 хвилини - “Dark Fury”. Загалом, було почасти цікаво. Перед переглядом тобто.
От вже після нього для освіжіння пам'яті переглянув цю саму “Matriculated”. Таки так - це була моя найнеулюбленіша OVA із всієї «Аніматриці». Багатьом, я знаю, вона винятково подобається, вона представляється якимсь моторошно філософським дійством. А мені - ні. Мені вона здається нудними і нецікавими 20 хвилинами. «Останній політ Осиріса» був не в приклад краще. Але тепер мені принаймні зрозуміло, звідки в «Темної Люті» ноги ростуть.
Про що ж ОВА ця? Ну, вона затикає проміжок між «Піч Блек» і «Хронегами». Це так написано в аннотації. Насправді, вона мало чого затикає, описуючи один-єдиний епізод, відразу після від'їзду з Темної планети. Епізод, зважаючи на все, займає максимум день. А від першого до другого фільму, по внутрішній хронології, пройшло п'ять років. Так що розмови про «заповнення проміжку» - вони трохи не в тему. Їдемо далі.
Далі в нас - опис сюжету. Вкладемося в два речення - після згаданого від'їзду у гвардійському складі - Ріддік, Джек і Імам - їхній кораблик захоплює в полон чужий злісний зореліт. Зорельотом керує така досить сволотна діваха Чіллінгворт на пару з помічником Джаннером. Чого вона хоче, не зовсім зрозуміло, тітонька по ходу просто колекціонує різних одіозних злочинців і просто неприємних особистостей. Розважається, просто кажучи. Ну й, звичайно, у результаті Ріддік за допомогою свого ножика наочно показує, де там в рака срака, і чиї в лісі шишки.
Ясно? Ясно. І як? Нудно. Ну... насправді нудно. Без вогника щось вийшло, без глибокодумності, хоча здавався б - жанр зобов'язує. Можливо, справа в тому, що товариш Пітер Чанг - він не японець, а зовсім навпаки - південний кореєць, і глибоко мислити поки що ще не навчився.
Графіка... ну мені така графіка не подобається. Виглядає, на мій погляд, не те щоб негарно... несучасно. Як це вірно помітили на imdb.com, графіка рівня 80х років. Зараз начебто вже інші стандарти зображення, інші вимоги. І навіть три роки тому, коли робився мультик, вони були інші.
Ні, я нічого не маю проти анімації вісімдесятих. Взяти ту ж «Навсікаю», наприклад - старий мульт, але гарний. А в «Люті», є думка, варто казати скоріше навіть не про застарілість, а про індивідуальний стиль автора. З таким жорстоким закосом в ретро. Від своєї індивідуальності він, щоправда, не кращає. Хоча це справа смаку, зрозуміло - особисто я еталонним вважаю образотворчий стиль Gonzo.
Гарна музика в мультику відсутня як клас. Наприкінці, в ендінзі, є непогана тема від Junkie XL, але це все вже після. А взагалі музики в мульті немає. Що виглядає досить дивно.
І звичайно, не можна залишити без уваги розумний переклад. На sharereactor'e він гордо описується як «професійний». Цей «професіоналізм» особливо яскраво виявився на другій хвилині фільму, коли диктор нестямно заверещав «Мотор працює на 103 відсотка!» Хотілося висмикнути цього барана з фільму й поцікавитися - у якому опівнічному маренні він бачив у зорельоті або будь-якому іншому транспортному засобі «мотор»? По-людськи це, звичайно, називається «двигун». І такого там досить багато.
Та й не тільки в грамотності справа. Будь-який фільм за участю Віна Дизеля - це на 70% сам Дизель. А 70% Дизеля - це його голос. Голос у товариша просто знатний, що називається, харизматичний. У перекладі було нічого цього не зрозуміти, незважаючи на те, що мультяшного Ріддіка озвучував цілком собі справжній Він.
Підсумок: нудна ОВА на основі відомого фільму. Чи варто дивитися - сугубо за бажанням, хоча б для загального розвитку, і щоб зрозуміти, хто ж такий цей суворий дядько Тумбс із «Хронік Ріддіка».
PS: До речі сказати, в оригінальній озвучці фільм дійсно дивиться значно краще. Даєш автентичність!
